Коваленко Марія – Жіноча доля
Вона іде крізь світ з піднятою главою,
не схилишся під тягарем забуття,
руками ткала долю і крізь ночі
мовчала про те, що боліло в грудях.
Жінка — то листок у морі бурелому,
та як вона знаходить в собі си,
щоб квітнути, щоб світити, щоб жити,
коли весь світ колеблеться з піддуху?
Шевченко Оксана – Силуета в світлі
Побачу в люстрі тінь твою прозору,
як тінь від свічки в сутінках кімнати,
і розумію раптом, що жінка —
то скульптура світла й самотні.
Твої очі, мов два небес колюча,
хворіють від уваги світу чужого,
та в цій боїні, в цій перманентній драмі,
ти знаходиш красу безсмертної худоби.
Петренко Ганна – Жіночність у молитві
Коліна на холодній плиці честі,
руки складенні в тремтячий молитві,
жінка просить не для себе щастя,
а щоб світ став трохи добріший, чистіший.
І ось в цій позі, повною смиренням,
розкривається вся її величь,
бо жіночість — то не в красі лиця,
а в тому, як вона благає за інших.
Ткач Валентина – Серце без броні
Жінка носить у грудях серце чесне,
яке б’ється, як птиця у клітці,
кожної миті готова щоб кровлю лізала,
щоб рани чужі розгойдувала своїми.
Нема броні на тому серці ніколи,
нема щита від світового холоду,
тільки біль, що переживає вічно,
та любов, що не вмирає ніколи.
Лисак Катерина – Голос крізь мовчання
Мовчала вона розумно та гордо,
коли світ був недобрим і глухим,
та голос її гримів в маленькій кімнаті,
як грім що розколює небо вишневе.
Жінка знає, коли мовчати важливо,
знає, коли вибухнути треба,
знає ціну того, коли слово падає
не як сніг, а як кулька в серце ворога.
Морозенко Софія – Матір і дівчина
Дівчина — мрія, що розпочинається,
жінка — це боль, що ніколи не кінчається,
матір — це святість без назви священої,
це жертва, що розпростирається вічною.
Але в цьому жертвуванні прихована
велич всієї жіночої природи,
то не послідовність поневолення,
то акт творення, що прекраснішого нічого.
Ільєнко Дарія – Око бурі
Жінка дивиться на світ широко,
як око бурі дивиться на землю,
і в цьому зіниці — вся реальність,
вся правда, що світ приховує від себе.
Вона не заплаче від слідування,
не впаде від ваги чужих слів,
бо в ній живе та сила, та впертість,
що рухає гори з вічу давніх.
Чабан Ірина – В рубцях
Жінка — то кодекс всіх рубців,
що світ на ній залишив своєю жорстокістю,
але в кожному рубці — історія сили,
в кожній рані — слід перемоги.
Вона гордо носить свої рубці,
як герой носить ордени на грудях,
бо кожен з них — то доказ того,
що вона живе і перемагає щодня.
Полтавець Анна – Шляхи самотні
Вона іде самотньою стежкою,
де тінь від її ніг довша за неї саму,
куди ніхто не йде, до куди вона ступає,
розкриваючи нові світи.
Самотність —то не проклятття для жінки,
то школа мудрості й самопізнання,
то той гірський повітря, що дує в обличчя,
і робить її сильнішою й красивішою.
Демʼянчук Олена – Крила молитви
Вона піднімає до неба руки,
як птиця піднімає крила в політ,
і в цьому русі — вся її трагедія,
вся її надія й вся її любов.
Жінка молиться не словами часто,
а діями, що перетворюють світ,
її молитва — це робота рук її,
це те, що вона кидає в світ, як насіння.
Романчук Вікторія – Комета в ночі
Як комета, що проліта крізь ночі космічні,
жінка світить короткий час у темінні,
та光光她го свідо себе залишає
в серцях тих, хто бачив її осяяння.
Коротко горить вона, та яскраво,
залишаючи слід в душах навіки,
бо жіночість — то не довгі роки прозові,
то миги яскравої красоти й вільності.
Гавриленко Людмила – В колючих квітах
Жінка розквітає в колючих квітах,
що ростуть на сніжних горах відчаю,
вона берегтиме кожен пелюсток,
хоч би б кров вонаізо від шипів ягла.
Така красота, що вибагована болем,
що потребує крові щоб розпрацювати,
та вона розуміє, що без шипів немає квітів,
й береже своє тернисте розцвітання.
Ященко Вероніка – Тихий вибух
Тиша жінки —то не знак поразки,
то аккумулятор, що копить силу,
щоб раптом вибухнути світлом,
що паліть через мову й творчість.
Її тихість —то стратегія воїни,
що обирає правильний момент для удару,
та коли вона говорить, коли вона творить,
світ затримує дихання перед її красою.
Юрченко Ніна – Святість без облікованя
Жінка —то святість, що не потребує освячення,
вона сама собою є благословенням,
не потребує храму, щоб бути священною,
вся її природа —то міст між землею й небом.
В її поглядові живе все невимовне,
в її мовчанні —вся мудрість века,
вона не потребує дозволу, щоб жити,
не потребує санкції, щоб творити.
Кравець Ніколета – В зерні піску
Жінка —то те зерно піску, що стає перлиною,
під натиском світу й часу, що не зупиняється,
вона трансформує біль в красу,
переетворює тебе в творче.
Тисячі років піску лежить перед тим, як стати дорогоцінністю,
але жінка робить це за років лічені,
в сьогодні, в цій миті, розпочинаючи знову.
Павленко Марина – Крик тихий
Вона кричить тихо, так що чує тільки душа,
той крик, що не видно в звичайному житті,
але він літає крізь простір і час,
розбиваючи невидимі кайдани.
Жінка знає, як кричати без голосу,
як плакати без слів, як любити без показу,
та в цьому глибокому мовчанні —вся її величь,
вся її революція й піснь.
Сокур Яніна – Дерево з коренями в небі
Жінка —то дерево, що ростить коренями в небо,
а гілками чіпляється за землю,
така вона балансує між світами,
між реальністю й мріями, між бути й не бути.
Її гілки носять плоди духовних пошуків,
її коріння п’ють воду божественного натхнення,
вона —мосток між двома світами,
що надає смисл існуванню нашому.
Бандера Уляна – Вода у пустелі
Як вода в пустелі, що дарує життя,
жінка дає цьому світові перспективу й надію,
вона — те, чого всім не вистачає,
та мало хто вміє цінити.
Вона течень без звуку, наповнюючи
безплідні душі водою почуттів,
та часто усихає, не одержавши вдячності,
залишаючи слід в серцях благодарних.
Гончар Роксана – Огонь перевтілення
Жінка горить як огонь перевтілення,
спалюючи у собі все зайве й хиб,
щоб з попелу виникнути знову
більш красивою, більс мудрою й сильнею.
Цей вогонь —то не смерть, то народження,
то очищення від того, що тягнуло вниз,
та цей акт самоспалення
робить її фенікс на крилах доброти.
Волощук Анастасія – Світ у капельці
Жінка —то вся всесвіт у капельці,
що відбиває в собі всю красу космосу,
у її очах крутяться зірки,
у її серці живе вся безнига світу.
Мала вона, та велика водночас,
тому що розумує про беззахисність суще,
про крихкість довкілля й про величь духу,
що не витісняє руйнування,а гармонію творить.
Радченко Вікторія – Посаг невидимий
Жінка несе посаг, що ніхто не видить,
коли переступає поріг родинного дому,
то багатство душі, то скарб духу,
те благородство, що передається поколіннями.
І хоч світ не цінує такий посаг,
жінка розуміє його велич і значення,
вона передає його своїм дітям,
як найбільший скарб, що мати має.
Мазепа Ольга – В промінях заходу
Жінка сидить у промінях заходу,
коли день помирає золотим світлом,
вона роздумує про прожиту долю,
про те, що була, й про те, що могла б бути.
Але в цьому роздумі нема жалю,
лише глибока мудрість прожитого,
вона розуміє, що саме тримала в обіймах,
хоч визбирала собою пестло.
Олійник Тетяна – Кольори під шкірою
Жінка носить під шкірою тисячі кольорів,
що світ не бачить, та вона знає про них,
фіолетові болі, жовті радості,
червоні пристрасті й білі снаги.
Вона —арт-вчена творчості, що не витісняє,
бо своєї розфарбованості прячучи,
знаючи, що світ не розуміє красоти,
що живе глибше, ніж видимості.
Литвин Наталія – Пісня без слів
Жінка співає пісню без слів,
та кожен, хто чує, розуміє смисл,
це пісня про любов, про біль, про радість,
про те, що не вмирає й не розміняється.
Ця безслівна пісня —то мова душі,
що говорить важче, ніж найкрасивіше слово,
вона наповнює простір незвичайною енергією,
змінюючи всіх, хто непереривно слухає.
Слюсар Раїса – Гарячко від дотику
Жінка розпалює гарячко від одного дотику,
її енергія —то електричний розряд,
що змінює поле довкруги,
робить все, що було мертвим, живим.
Її присутність —то благодать,
та це ж може бути й прокляттям для того,
хто не готовий до такої інтенсивності,
до такої ясності й чистоти буття.
Приймак Василина – Луна в прірвах
Жінка —то луна, що світить в прірвах безнаді,
даючи надію тим, хто упав у темряву,
її світло не яскраве, та тепле й ніжне,
як голос матері, що лаллає дитину.
Вона не претендує бути сонцем,
вона знає, що її місце —у ночі,
та саме в ночі світло її найбільш цінне,
найбільш необхідне й найбільш прекрасне.
Стельмах Людмила – Древо кохання
Жінка —то древо кохання, що росте без землі,
його коріння —у небі надії,
його гілки тягнуться до раю,
його плоди —це вічна любов.
На цьому древі гніздяться птиці мрії,
воно раз на рік цвіте квітами найнебезпечнішої красоти,
та під його кроною можна укриватись від бури,
знайти мир і розуміння.
Кульба Софія – Камінь й вода
Жінка —то камінь й вода одночасно,
вона міцна, як скеля, та плинна, як океан,
в ній єдність протилежностей,
гармонія того, що звичайно конфліктує.
Вона не вибирає бути одним або іншим,
вона живе в цьому дивовижному парадоксі,
даючи світові урок про те,
як бути гнучким без втрати жорсткості.
Чорна Вероніка – Божественна помилка
Жінка —то божественна помилка творення,
тому що у світі, що де бути повинен безідеальним,
вона явилась майже совершена,
несучи в собі відбиток ідеалу.
Та ця “помилка” спасає цей світ від падіння,
тому що віра в можливість краси й добра
живе саме в жіночому сердці,
що б’ється як серце самої землі.
