Андрій Мойсієнко – Цифровий Світ Кохання
У темряві екрана світиться твоє ім’я,
І пальці мої дрижать над клавіатурою.
Слова розсипаються, як неправдиві гроші,
Але серце знає правду—
Що на тисячі кілометрів від мене
Ти так само чекаєш відповіді.
Розривне мережа континенти й часові пояси,
Але не розривне
Те, що ми обоє в темряві,
Світячись одна для одної.
Наталія Василенко – Звичайний Ранок
Ти не пишеш мені любовні листи,
Не складаєш вірші із моїм ім’ям.
Просто—приносиш гарячу каву,
Спотикаєшся об мою старішу кота,
І посміхаєшся скісо,
Як той, хто має найбільший у світі секрет.
Це не романтика з фільмів,
Але твоя рука в моїй
Біля вікна сірого міста—
Це і є те кохання,
До якого я прагнула все життя.
Сергій Петренко – Без Слів
Я не знаю, як розповісти тобі,
Що кохаю—
Мова падає мертвим листям.
Замість слів я дарую тобі мовчання,
Глибоке, як море,
Що приливає щоночі.
Твоя присутність—це моя молитва,
Твій дотик—це абсолюція,
І мені більше нічого не потрібно,
Крім розуміння у твоїх очах.
Мирослава Коваленко – Міста Роблять Нас Самотніми
У метро, повному людей,
Я шукаю твого обличчя,
Але вони—всі чужі.
Великі будівлі затискають мене,
Немов мисливські обійми,
А я шепочу твоє ім’я,
Якого никому не чути.
Це сучасне кохання—
Бути разом в натовпі
І бути абсолютно самотнім.
Василь Лисак – Невирішена Рівність
Ти кажеш, що ми рівні,
Що новий світ усім дає можливість,
Але твоя кар’єра злітає, як птах,
А я залишаюся в гнізді
З поноченням та сумнівами.
Кохання—це більше не жертва одного для іншого,
Але воно все ще болить,
Коли твій успіх
Затьмарює мої мрії.
Олена Шевченко – На Межі Розставання
Ми говоримо про розставання,
Як про погоду—
Абстрактно, без емоцій.
Твої речі вже в коробці,
А мої думки розлітаються по кімнаті,
Як птахи без клітки.
Говориш: “Залишаймось друзями”,
Але дружба—це бліда тінь
Того, що ми були.
Павло Грищенко – Любов Без Обіцянок
Я не обіцяю тобі вічність,
Тому що знаю, як ломаються обіцянки,
Мовчки, як стара дошка.
Але я обіцяю тобі цей день,
Цей момент, коли ти сміються,
І мій світ розсипається на золотинки.
Може, цього достатньо,
Щоб жити.
Ірина Морозова – Дотик Від Далі
Твоя фотографія на стіні
Дивиться на мене,
Як упрекор.
Я торкаюся екрану,
Намагаючись досягти того,
Чого не можу мати.
Дальність—це найжорстокіше кохання,
Яке знищує нас поволі,
День за днем,
Ніч за ніччю.
Максим Іванов – Рецепт Кохання
Візьми грам мужності,
Додай чашку вразливості,
Дай піддосвідкам улегшу.
Прогрій на вогні сумніву,
Прикрась знаком питання,
І хаос готів.
Ось як ми готуємо сучасне кохання—
З невпевненістю та надією,
Що це не горить.
Наталія Лугова – Акордеон Сердець
Мої чувства грають на тобі,
Як на старому інструменті,
Видаючи сумні мелодії.
Ти не розумієш музику,
Не чуєш, що я співаю для тебе,
Коли мовчу.
Але може, це тисячолітня мова—
Коли серце розмовляє з серцем
Крізь усе, що розділяє нас.
Артем Журавльов – Цілкова Відпустка
Ти кажеш мені: “Відпусти мене,”
І я вчиняю це з граціозністю,
Яку я не відчував.
Мої руки розкриваються,
Хоч мій дух лишається з тобою
Як привид у пустій кімнаті.
Це частина нової любові—
Вміти кохати, не утримуючи,
Дарувати волю тому, кого найбільше любиш.
Олексія Кравченко – Конфедерація Кісток
Моя кістка впізнає твою кістку,
Глибше за слова, за розум,
На рівні,
Де живуть древні боги.
Ми впізнаємо один одного
Крізь покриви тіл,
Крізь мороз років.
Це не романтика—
Це реальність,
Більш суворе від лірики.
Устим Олійник – Метро Відчаю
В метро стою без місця,
Стискаюся між незнайомцями,
Як людина на останку.
Ти пройшов повз мене,
Але не бачив мене,
І в цей момент
Я зрозумів—
Мистецтво невидимості
Поглинає мене.
Катерина Лимар – Кольорове Відчуття
Твоя любов мені кольор індиго,
Глибокий, важкий, темний,
Але в ньому—море.
Мене ніколи не називати легкою,
Але тебе звучить природно
Потонути у тому, що я тобі дарую.
Це кохання не із світлих кольорів,
Але воно теплиться навіть у темряві.
Богдан Коваль – Крізь Скло
За скліною я бачу тебе,
Але коли торкаюся—
Ти скло.
Моя любов відбивається,
Повертаючись до мене,
Як ненаписаний лист.
Ми живемо в епоху скла—
Близько, але не разом,
Видимі, але не доступні.
Вероніка Петренко – Сумніви в Опівночі
В опівночі я будую катедрали з сумнівів,
Кожен цегла—питання без відповіді.
Чи ти того варт?
Чи вартий я тебе?
Коли світанок приходить,
Все руйнується,
І я витираю спину
І вдаю, що все добре.
Але ночі знають правду—
Я розламуюся щоночі.
Ігор Малецький – Архіталектура Розлук
Ми будуємо розлуку,
Камінь за камінь,
Докладно, як архітектори божевільної зали.
Кожне мовчання—новий фундамент,
Кожна помилка—нова стіна,
І коли все завершено,
Ми дивимось на монумент
І плачемо,
Тому що це надто прекрасно,
Щоб зруйнувати.
Софія Мартиненко – Побачення в Кафе
Ми сидимо в кафе,
Але кожен з нас у своєму світі.
Твоя кава холодіє,
А мої слова мерзнуть у горлі.
Сучасна любов—
Це видимість разом
За різних екранів.
Я чекаю, що ти подивишся на мене,
А ти чекаєш, що повідомлення прибуде.
Дмитро Остапенко – Анатомія Невдачі
Розберу себе,
Щоб зрозуміти,
Де я помилився.
Легені розлітаються,
Серце розповідає історію невдачі,
Мозок не знаходить відповідь.
Ти просто пішла,
Без пояснень,
І залишила мене сирим
В операційній кімнаті свідомості.
Ліля Коваленко – Два Мобільні Телефони
Ми спимо обличчям друг до друга,
Але кожен з нас тримає
Мобільний телефон як іконостас.
Це наша сучасна молитва—
Не один одному,
А комусь іншому в мережі.
Кохання в цифрову епоху
Означає кохання виборчо,
З умовами та реплаями.
Марко Білецький – Філософія Стійкості
Я залишаюся,
Хоч мені розривають спину.
Це не героїзм,
Це просто добра звичка—
Залишатися там,
Де больно.
Ти называєш це коханнями,
А я зову це боротьбою
Зі собою.
Ева Гладка – Спогади в Стані Непритомності
Я снюю про тебе,
Коли мозок вимкнений,
І мечта завжди щастливіша за реальність.
У мріях ти дивишся на мене,
Як раніше,
А я не розчарована.
Але світанок вривається,
І я повертаюся
До кімнати, де ти мене не бачиш.
Олег Сокирко – Мова Тиші
Ми говоримо більше мовчанням,
Ніж словами.
Твоя спина до мене у ліжку—
Це роман,
Твій виривавий вдих—
Це вірш,
І я вчитую тебе,
Як древній манускрипт,
Намагаючись зрозуміти
Мову богів.
Мая Захаренко – Каспла Життя
Коли ти опускаєш очі,
Я рахую: один, два, три…
Сім секунд до того,
Як ти подивишся на мене,
І світ балансує на краю
Можливостей.
Це проста арифметика кохання—
Хвилини, які стають годинами,
Години, що розтягуються в вічність.
Ростислав Чабан – Мутація Серця
Мое сердце мутирует,
Адаптуясь к твоему отсутствию.
Оно растет шипы,
Развивает иммунитет к боли,
Но иммунитет к боли—
Это то же самое, что иммунитет к любви.
Я становлюсь сильнее,
Но менее жизнеспособен.
Яна Риб’як – Рок-н-Ролл Буденності
Мовою повинна бути скучна,
Як рок-н-ролл середнього вику.
Ми танцюємо на кухні,
Знаючи, що музика грає звідкись,
Хоч її немає.
Це є все, що у нас є—
Коловорот днів,
Які виглядають однаковими,
Але я вибираю танцювати з тобою
Во всім одноманітності.
Максимілін Федоренко – Розповідь про Відстань
Я розповідаю собі історію про тебе,
На випадок, якщо забуду.
“Він був хорошим,” – роблю нотатку,
“Він мав дивний сміх,
Яким розривав мене на шматки.”
Відстань робить з нас письменників своїх власних жалобних гімнів.
Я вже не живу з тобою,
Я живу з замітками про тебе.
Таісія Кравець – Вистава для Однієї Людини
Я розіграю спектакль для тебе—
Спектакль про щастя,
За закритими завісками сцени моєї кімнати.
Ти не прийшов,
Але я все одно граю,
Машучи рукою
Порожньому залу,
Де цвіркуни—єдині глядачі.
