Коцюбинський Михайло – Квітка в росі
Росинка на пелюстці тане,
як слізка радості з вока,
й квітка ніжна так дріжить,
мов серце від любові болює.
Червоні пелюстки горять,
огнем божественної краси,
і з ними на світанку жає
душа, що розпочала вас.
Франко Іван – В саду весни
О, як ж чудово там, де росте біль,
де троянди палають, як вогонь,
і кожна квітка співає гімн
про воскресіння світу й добро.
Весна прийшла з букетом чудес,
розквітли фіалки й нарциси,
й кожен листочок шепче про те,
що смерть минула, жизнь повернулась.
Челобітко Костянтин – Тиха пісня квітів
У парку вечір розливається золотий,
й квіти закривають пелюстки до сну,
колискову співають вітри чутливі,
про те, що скоро знов вони вставатимуть.
І мене спокусить їх тиша світла,
той мир, що дарує земля нам щодня,
коли до ніг впадають пелюстки золоті
й розповідають про вічність всередину.
Стус Василь – Маргаритка героїня
Маленька маргаритка в тріщині асфальту
росте, не вклоняючись темряві біди,
й кожен день розкриває білі крильця,
щоб людям твердити про силу життя.
Не велика, не гордовита,
але в її білих пелюстках —
вся мужність світу, вся любов,
вся надія на завтрашній день.
Симоненко Василь – Кохання як квітка
Розпочинається кохання як квітка,
тихо, без шуму, у глиб землі,
корінь пускає в пісень серця
й чекає, чекає першого проміння.
А потім лист за листом піднімається,
й все вище, все вище до сонця,
й на верхівці розквітає розкіш,
що весь світ дарує нам і собі.
Павличко Дмитро – Ніч квітів
Коли заходить сонце за гори,
квіти не засинають в темряві,
вони світяться собою тихо,
як зірки, впалі в сад землі.
І той, хто ночу дивиться з вікна,
побачить чудо — світ переродження,
де кожна пелюстка поет і пісня,
де кожна квітка серце утримує.
Костенко Ліна – Букет долі
Не вибираю я квітки в саду,
вони самі до мене прилітають,
й складають букет моєї долі
з одних сльозинок, радості й ладу.
Червона — то розпач, біла — то надія,
жовта — то сміх, що не згасає,
й кожна разом — гармонія чудова,
симфонія життя, що не кінчається.
Кравців Іван – Весна прокинулась
Весна прокинулась від снів зимових,
й першим її словом — крокус білий,
що пробив сніг, що крик кинув в небеса:
«Живо! Живо! Воскресаємось із праху!»
І негайно квіти повстали як чудо,
й кожна розповідає свою історію,
про те, як вони чекали в землі темній,
про те, як чекають нас всіх воскресіння.
Яценко Юрій – Одиноке маківне
На полі одне маківне росте,
червоне, як сльоза, що не засохла,
й коли вітер його колихає,
воно поет про смерть і про молодість.
Але не сумує квітка тиха,
вона зветься іншим маківнем подалі,
й разом співають про красу короткої,
про те, що смерть лиш переодягання життя.
Андрухович Юрій – Модерне маслячко
Маслячко, ти не розумієш моди,
не знаєш, що квіти мають бути великі,
але я люблю тебе за те,
що ти просто квітка, без претензій.
Жовтий, як радість дитячої душі,
простий, як правда, що важко сказати,
й кожного разу, коли тебе бачу,
я вспоминаю, що просто варто жити.
Андієвська Ірина – Лілеї мовчання
Білі лілеї розцвітають в молоденьку,
мовчать про те, що не можна промовити,
й кожна пелюстка білизна святая,
мов хустина, завіса від болі.
У їх мовчанні —ся вся мудрість світу,
у їх білизні — вся чистота душі,
й коли людина в час біди прийде до них,
вони утримуватимуть її як мати.
Лисак Василь – Соняшник мрійник
О, соняшнику, велике серце,
ти крутишся услід за сонцем весь день,
й я разом з тобою кружу в мріях,
і в серці своєму відчуваю росту.
Коли сонце сідає за гори далекі,
ти тоже вклоняєшся від мене прихиляючись,
але вночі опять шукаєш з терпінням
того рахунку, що даш тобі силу жити.
Бойчук Богдан – Фіалки розповідання
У вазі розставлені фіалки,
скромні, як неречі молоді,
й розповідають вони про день,
про долю, про кохання й про смерть.
Кожна пелюстка літера в книзі,
що доля пишет на світі нам,
й хто вміє слухати їх пісню тиху,
той зрозуміє сенс всього існування.
Яковлів Михайло – Троянди ночі
Коли вже спить місто у снах темних,
троянди ночі мовчазно цвітуть,
й червоними лицями дивляться в небо,
на галактику відстаней непостижних.
Вони не чекають на поклоніння людей,
вони квітнуть лиш для себе й для зірок,
й в їх кожній пелюстці горит вогонь,
що не гасне, що не зможе гаснути.
Демʼянів Ярослав – Польові квітки мудрості
Подалі від людських дорог
в полях цвітуть квітки невідомі,
й знають вони таємниці землі,
що ми ніколи не розгадаємо.
Але хто придет до поля цього
з чистим серцем і відкритою душею,
дізнається від квіток простих
більше, ніж від всіх книжок світу.
Тарас Григорій – Гіацинти дитинства
Гіацинти гіацинти в горщику на вікні,
як спогади дитинства, що не забування,
й кожен раз, коли дивлюся на них,
повертаюся в той світ, де все було можливо.
Там бігав я по траві босоніж,
обирав букети польових квіток,
й думав, що коли виросту,
весь світ триматиме для мене букетів.
Приймак Віра – Любові как пелюстка
Любов як пелюстка троянди,
ніжна, як шовк, але з шипами,
й коли її в руку беремо з радістю,
боль й радість одночасно витискаємо.
Але не рятуємось ми від прикосненья,
не відштовхуємось від шипів гострих,
тому що красо в людськім світі —
то завжди суміш болю й блаженства.
Кулинич Іван – Оптимізм нарциса
Нарцис красується у озері,
дивлячись на своє відбиття,
й не знаю я, чи це марнота,
чи то філософія життя світого.
Може нарцис просто радіє буттю,
розуміючи глибоко в корінях,
що красо — то не марнота,
то способ, як світ розповідає про себе.
Шевчук Денис – Мікротика неба
На лозі розцвітає мікротика,
голубими квітками волотить вітер,
й я бачу в кожній з них кусочок неба,
що упав на землю й дарує нам красу.
Вона мала, вона не помітна,
але вона найпрекрасніша в світі,
тому що вона робить те, для чого народилась,
просто й без шуму, без запитів на похвалу.
Мовчан Раїса – Гвоздики героїв
Гвоздики червоні у дні пам’яті,
квіти героїв, що вже не повернуться,
й кожна пелюстка — молитва за тих,
що загинули за нашу свободу.
Коли їх складаємо до пам’ятників,
вони стоять на вітрі мовчазно,
й знають вони більше за живих,
про те, що красо варта жертви.
Лапін Василь – Хлорофіл радості
В листі квітки гідраються сонячні промені,
й щось магічне відбувається у таємниці,
де хлорофіл трансформує світло в прекрасне,
й світ стає кольоровим від цього дива.
О, як я хочу розуміти це чудо,
як я хочу сам трансформуватись,
щоб світло біль мій переробити
у букет краси для всіх людей.
Коршун Павло – Орхідея мистецька
На схилі вікна орхідея цвітує,
екзотична, як сон, що не кінчається,
й я дивлюся на неї як на мистецтво,
як на шедевр, що суетність людської перевищує.
У кожній її лінії гармонія,
у кожному кольорі філософія,
й тримаю я дихання коли вона розцвітає,
бо знаю, що дивусь на чудо.
Савченко Евген – Берег волошок
На березі річки синіють волошки,
і дивляться вони в воду, як у дзеркало,
й бачать вони там своє відбиття вічне,
й знають, що вода куди-то їх збирає.
Але не сумують вони, мудрі квіти,
вони розуміють, що все мінливе в світі,
й кожен день дарує їм нове чудо,
й кожен день — це останній день найкращий.
Карась Іван – Крещендо клумбе
На клумбі за домом розцвітає симфонія,
мільйони квіток грають концерт сонячний,
й кожна голос свій додає тихо,
але разом вони шум роблять неймовірний.
Людина проходить повз цю гармонію,
й слухає музику, що не має звуку,
але чує серцем кожен ноту чистої,
синфонію життя, що не кінчається.
Максимець Оксана – Лютики вибачення
Жовті лютики росять серед лугу,
мов золоті вибачення від неба,
за те, що іноді так сумно на землі,
за те, що люди страждають від рук собі подібних.
Але вибачення приходить завжди у формі краси,
у формі цих жовтих квіток простих,
й коли їх беремо в руки з дитячою радістю,
все зле минає, й залишається лиш добро.
Харитонов Сергій – Полив сердечний
Поливаю я квіти з сердечною ніжністю,
й розповідаю їм про мої сни,
про те, як я люблю цей світ несподіваний,
про те, як я страшуся його втратити.
І квіти слухають мене мовчазно,
усім своїм корінням прирослі до землі,
й дають мені урок про те, як бути дома,
як бути живим, як бути вільним.
Іванів Василь – Терни весни
Але й тернина росит разом з квітками,
й кожен красий виявляється болючим,
й цей дуалізм природи вчить нас світу:
що красо й біль нерозлучні завжди.
Але коли я бачу квітку з терниною,
я розумію глибоко правду світу,
й приймаю я і красу, і біль,
как єдиність, що дарує нам смисл.
Лугова Марія – Золоте поле
Золоте поле золотих квіток,
як озеро сонячного світла розлите,
й хто коли зайде туди у час осінній,
залишить в полі серце своє вічне.
Тому що поле звідає про вічність,
про те, що красо не минає ніколи,
вона лиш переживає осіль різні,
й повертається знов в кожне весілля.
Стецько Дарія – Молитва в пелюстці
В кожній пелюстці розповідь про молитву,
що шептує земля до неба постійно,
й в цій молитві є весь сенс існування,
весь сенс творення й весь сенс прощення.
Коли ми розуміємо цю молитву святу,
ми розуміємо, що квіти — то не просто красо,
то голос землі, що до нас говорить,
про те, що все живе й все божественне.
