У серці тьма, у душі журба,
Коли покладеш матір ти в землю.
Співаю я про біль і про беду,
Про те, що вже не повернеш ніколи.
Могила чорна, хрест простий,
На ньому ім’я вже стерте.
Але в душі моїй живий
Батько мій у час останній.
Приходжу я на погост сум,
До дідів древніх, до предків.
І чую голос їхній там,
У вітрі, що гуде по гілках.
О батьку милий, де ти весь?
Де вже твоїх рук теплота?
Залишив мене серед втрат,
І гірко плачу я про честь.
Пам’яті тих, хто пав в борні,
За волю, честь і за Україну.
Вони живуть в серцях донині,
В молитвах наших день за днем.
Покійники приходять ночей,
З землі холодної, чорної.
Вони просять нас про честь,
Про те, щоб не забули ми їх вольно.
Когда приходит день поминок,
Сідаю я з сім’єю біля стола.
Пустує місце де сидів він,
Але його любов живе в нас до кінця.
На цвинтарі, де сніг лежить,
Стоять хрести в лісі стовпи.
Там мати спить, там батько спить,
Молюсь я їм в морозні ночі.
Тиша опускається на дім,
Коли приходить перший день без тебе.
І розумієш вже що все,
Що все закінчилось назавжди.
Могила матері мою любить,
Про що б я не молив, не просив.
Земля холодна, хто тебе кличе?
Чому ж ти не прийдеш назад?
Син потерявся у лісу смерти,
Батько шукав його довго.
Але знайшов лиш кістки й грудь,
І плакав гірко на могилі.
Покойный дід лежить в землі,
Віки закривши назавіки.
Я тримаю його портрет,
І чую в ньому голос мий.
Де-небудь там у царстві мертвих,
Живуть мої предки давні.
І можуть вони мене чути?
Чи є там місце для живих?
На святий день Великодня,
Іду на стрічку до могили.
Благаю я прощення там,
За все, що я не встиг сказати.
Коли зима приносить льоди,
І вітер воє по земльці,
Я дума про свою маму,
Що спить під снігом у землі.
Папір жовтіє з роками,
Листи від бабусі старої.
В них слова: “Люблю тебе, сине,”
І плачу я від них холодно.
Коли приходить сум в квартиру,
І тиша давить на душу,
Глянув я в зірки за вікном,
Де мій батько спостерігає.
Дочка моя не знає матерi,
Яку я втратив у лютому.
Розповідаю їй про маму,
На серці їй ростуть духові.
Священик молиться по мертвих,
І звонить святим голосом.
Я преклоняю голову вниз,
І думаю про батька мойого.
У касі лежить вінечок білий,
Той вінечок дав мені сестра.
Сестра вже вийшла з цього світу,
Залишив мені память вічну.
Я їду в село де жив я,
Де бабуся моя похована.
Снігом засипане поле,
І хрест іржавий на землі.
Людей ми любимо живих,
Але люблячи їх, втрачаєм.
В могилі спить любов і біль,
І сумуємо мертвим мистецтвом.
Портрет висить на стіні,
Батькові портрет молодої.
Але той батько вже сидить,
В землі, під камінням холодним.
Звіртаюся я до святих,
Молюся за душу ріаву.
Батькові душі допомога,
В раю нехай він знайде спокій.
Як важко жінці без матері,
Коли приходять дні важкі.
Мама б змогла б мені допомти,
Але вона в морозі землі.
Сніг падає на могилу,
Припиняючи той біль гірко.
Приходжу я кожен рік,
Щоб дать цветочки мертвецам.
Я чую мертвих голоси,
По ночах в домі моєму.
Вони мовлять про попущення,
За все, що в животі лихо.
Смерть забирає самих милих,
І не робить різниці кому.
Тому люблю я близьких мертвих,
І пам’ятаю до кінця.
На весні біжу я в сад,
Де росла троянда мамина.
Троянда вже не квітне там,
Як мама вже не сміється.
У гробовиці темній, вузькій,
Лежать люди, що були мені рідні.
Але в памяті моїй вони,
Живуть вони вічно по мені.
