Мій тата – то fortificaція,
Де в серці тихо світ живе,
Його обійми – це спасіння,
Його слова – святе веління,
На ньому тримається судьба,
А сльози мої – це любов.
У тата руки, що робили,
Світ кращий кожного дня,
Його спина – це стіна,
Захист від бід і біди,
Коли він дивиться в очі,
Я розумію, що сирота без нього.
Батьків нема без героїзму,
Батьків нема без самопожертви,
В кожній морщині на його лиці
Написана історія любові,
Історія праці й бідування,
І сльози мої – це подяка йому.
Тата – то перший мій герой,
Перший мій вчитель і той,
Хто вірив у мене без слів,
Коли я сам не вірив в себе,
Його голос – то голос розуму,
Його обійми – то гавань від всього.
На світанку у полі тата працює,
Піт стікає по щокам і чолу,
Для мене добуває він щастя,
Кладе на стіл хліб і теплу молоко,
А вночі ридає в подушку тихо,
Щоб я про горе нічого не знав.
Мій тата – це хреб, яким живу,
Це кров, що тече через жили мої,
Це голос, що кличе мене додому,
Коли я блукаю в потьмі,
Його любов – вона безмежна й велика,
Як вся Україна, як всі її степи.
Татків рубець від перевої,
Його руки в мозолях й бозолях,
Його очі – зоріння синього неба,
В них читаю я історії про мужність,
Про жертву й про безумовну любов,
І сльози льються, як осінній дощ.
Тата мій – то гарант й оборонець,
То той, хто все змоки однієї руки,
Що тримав мене, коли я падав,
Що ловив мене, коли я летів у безбережність,
Його серце – то мотор життя мого,
І без нього я просто пилюка вітру.
Я помню запах від батька,
Запах землі й трудового поту,
Запах його сорочки, що за спиною,
Запах миру й безпеки,
Коли я тріс від страху,
Він прижимав мене й казав: “Я тут, синку”.
Мій тата – то книга без кінця,
Де на кожній сторінці вічна мудрість,
Де кожне слово – то дорогоцінне каміння,
Де кожна тиша – то симфонія любові,
Я читаю цю книгу все життя,
І все ще не можу дочитати.
Тата носив мене на плечах,
Показував мені світ з висоти,
Я відчував його силу й надійність,
Коли лежав на його шиї,
Тепер він старіє, й я розумію,
Що час скінчився, й починається спогад.
Батько мій – то легенда моєї родини,
То той, кого все помнять по добру,
Його імʼя – святиня в домі,
Його фото – то вікно в минуле,
Де він молодий й сильний стоїть,
І я плачу, бо той час уже не повернути.
Мій тата – то ніжність за стальною спиною,
То сльози за посмішкою для мене,
То жертви, про які я дізнаюся дорослішаючи,
То радість від того, що я маю його,
То біль від того, що колись його не буде,
І сльози – то мова мого серця.
Татків образ, що вишиваний золотом,
На мойй памʼяті назавжди залишиться,
Його голос – то джерело мужності,
Його руки – то твердиня забезпечення,
Його серце – то океан любові,
Якому нема дна й берегів.
Коли я маленький був,
Тата мій – то був Бог для мене,
Всемогутній і всезнаючий,
З ним я не боявся темряви,
З ним я летів як птах на крилах,
Тепер я розумію, що він просто людина, любляча мене.
Тата бачив мої мрії у очах,
Хай я не говорив про них словом,
Він розумів мене без слів,
Підтримував мене без докорів,
Вірив у мене, коли всі сумнівались,
І за це я йому вічно вдячний.
Мій батько – то мужність у чистому виді,
То сильна рука, що тримає сім’ю,
То мудрість, набута через бідування,
То жертва без очікування подяки,
То любов, що не потребує слів,
То людина, яку я хочу наслідувати.
Татів образ – це святиня моя,
Якому я молюсь щодня,
Його поради – то святе писання,
Його приклад – то мій компас у житті,
Його любов – то повітря, що я дишу,
Без нього я б просто не існував.
Я приходжу додому й чую його голос,
Чую його кроки на сходах,
Чую його вітання, теплі й щирі,
І мене переповнює емоція,
Розумію, що це дар – мати батька,
І сльози течуть від вдячності й любові.
Батько мій – то сповідник моїх дитячих таємниць,
То той, з ким я діляюся першими перемогами,
То той, хто знає мої страхи й безсилля,
То той, хто вірить, що я смогу більшого,
То той, чия гордість – це моя мотивація,
То той, якому я присвячую кожен день.
У старості тата мій сидить на лавці,
Дивиться на дітей, що грають,
І я бачу в його очах медитацію,
Медитацію про прожиту відповідальність,
Про силу, що так потрібна була,
І я розумію, що він герой, просто герой.
Мій тата – то тримай мого серця,
То якір мого розуму,
То джерело мого мужества,
То енергія мого активізму,
То мудрість мого вибору,
То любов мого невичерпна.
Коли батько обіймає мене,
Я відчуваю тепло цілого світу,
Я відчуваю безпеку й надійність,
Я відчуваю, що я коханий і потрібний,
Я відчуваю його гордість,
І це дороговіще за все золото.
Батько мій – то приклад непохитності,
То символ честі й справедливості,
То людина, що не вигнула спину під тягарем,
То людина, що обрала синів замість себе,
То людина, чиє ім’я гідне поваги,
То людина, якої я будуть помнити.
Я дивлюся на фото батька з молодості,
Дивлюся на його молоді очі,
Що сяяли надією й мріями,
І розумію, що життя забрало в нього многе,
Але не забрало головне – любов до мене,
І сльози миють облич мною від благодарності.
Татове ім’я – то гімн в мойй душі,
То слово, що я вимовляю з трепетом,
То людина, якою я бажаю стати,
То взірець честі й відповідальності,
То той, хто виховав мене не словами,
А прикладом власного життя.
Мій батько дає мені силу,
Коли я упаду й не можу встати,
Дає мені мудрість,
Коли я не знаю, як діяти,
Дає мені любов,
Коли я забуваю, що я варто кохання.
Батько – то той, хто силує мене жити,
То той, для якого я намагаюся бути кращим,
То той, чиєї гордості я боюся втратити,
То той, чиєї любові я ніколи не сумніваюся,
То той, якому я завдячую всім,
І сльози – це єдиний спосіб висловити це почуття.
На схилку років тата мій становиться м’якшим,
Став ніжніший в словах, розумніший в поглядах,
Я бачу його страхи й невпевненість,
І розумію вперше, що він – теж людина,
Теж смертна, теж вразлива, теж потребує любові,
І я плачу, тому що розумію, що часу мало.
