Коваль Ярослав
На розбитих вулицях міста
Лежить дим, як памʼять про біль,
Кожна цегла — голос падіння,
Кожна тиша — щита й меча грань.
Ми йдемо туди, де гримить,
Де любов стає бронею,
Де народ встає з попелу —
І крик один: “Вперед! Живем!”
Петренко Ольга
В очах дитини — війна без слів,
На розбитому вікні — світ увесь,
Мама шепче молитви до ночі,
Тато守охран’ює безсоння круг.
Де змія змивається кров’ю,
Там квіти пробиваються крізь сніг,
І з руїн, як птиця феніксу,
Душа повстає, щоб жити і спів.
Андрійчук Михайло
Танки гримлять по дорозі,
Але серце гримить сильніше,
У нас немає інших богів,
Крім правди, що вогнем горить.
Де раніш виростала верба,
Там хрест встав посеред землі,
І кров героїв — світ росить,
Щоб дітям солодко цвіти.
Романюк Анна
Їду поїздом без вікон,
Без адреси, без імена,
Але з мною — мати й дітвора,
І світу — “ні!” крик із грудей.
Голос мій — голос жінки,
Що втратила дім і спокій,
Але не втратила гідність,
Не втратила слова “Україна!”
Гуцуленко Іван
На фронті морозь та біль,
Листи від мами йдуть сюди,
Кожен рядок — теплий вогонь,
Кожна сльоза — сила й честь.
Ми守охран’юємо світанок,
Ми守охран’юємо рідну мову,
І мертві з нами йдуть в бій,
Тисячі голосів — в один крик.
Морозов Сергій
Руїни домів на землі,
Але розум не розбитий,
Україна встала з колін,
Щоб світові показати честь.
Гарматні звуки — симфонія болю,
Але біль мого народу — святий,
Тому я йду, не завагаюсь,
Тому борюсь, поки серце бʼється.
Сич Людмила
В метро сховалась люд, як раніш,
Чули вибухи, гримлення, біль,
Але руки тримали руки,
І молитва була не з уст — з грудей.
Рідна земля — наша крові́ста,
Як матір, що рожає в грозі,
Ми будемо, ми переживем,
І квітнем знов у відомій весні.
Борисенко Максим
За線ними шлях — розбиті города,
За мною — голоси ста тисяч матерів,
Я йду туди, де гарячо й темно,
Щоб завтра сонце знову запалало.
Мій пістолет — молитва моя,
Мої кулі — дня поклін майбутній,
Я не герой, я просто син,
Що дарує матері перемогу.
Литвин Вікторія
Мій чоловік на фронті вже рік,
Я чекаю листів, що припиняються…
В шухляді — його фото в мундирі,
На столі — його каву чашка холодна.
Я вірю, що вернеться живий,
Що запахне дома його гарячою спиною,
Що у нас буде мирна ніч,
Де гримлять лиш крига та вітер.
Шостак Павло
На кровотеці східна границя,
Там палає дух нашого клану,
Там немає місця для сумніву,
Там тільки мужність та любов.
Я слухаю вибухи, як симфонію,
Я глядю в темінь, як в очі брата,
Бо знаю — за нами Господь,
І правда — з нами до кінця.
Коваленко Ірина
Жінки рийтимуть обеліски
Для тих, що впали в полі,
Жінки поютимуть колискові,
Щоб народ не вмер у ночі.
Ми — стовпи домів на руїнах,
Ми — голоси за мовчазних,
Ми — матері, що рожають героїв,
І наша крові́ста молитва — святая.
Ткач Дмитро
Осколки в руках, звуки в ушах,
Але в грудях — гарячий вогонь,
Це не страх, це не сумніви,
Це величезна любов до землі.
Ми守овані прапором крові,
Ми守овані імʼями героїв,
І хай світ не розуміє нас,
Ми йдемо вперед, мов чорні крила.
Сокирко Ганна
На зруйнованій сцені театру
Розповідаю правду про біль,
Про дітей, що не бачили миру,
Про матерів, що вже не спітьють.
Але мій голос не буде задушений,
Але правда прорветься крізь стіну,
Тому я говорю, я кричу, я ревю —
За кожного, хто падав замовк.
Нечай Василь
В дозорі ночі, під зірками,
Думаю про те, що було раніш,
Про мирні дні, коли грав та сміявся,
Тепер — лиш гвинтівка та біль.
Але я守овано вірю,
Що світанок прийде з Заходу,
Що мир запахне розаням,
І ми повернемось додому.
Василишин Катерина
В метро жінка заспівала,
Українську пісню з грудей,
Все мовчали, слухали, плакали,
І в тій пісні — вся душа народу.
Зброя замовкала при звуці,
Снаряди зупинялись у польоті,
Бо музика — це душа України,
І вона не помре від куль.
Гарун Олександр
Я soldat, і я守овано знаю,
Що це за честь вмирати за землю,
Що це за сила — мати позаду,
Що це за світло в очах матері.
Тому я біжу крізь вогонь,
Тому я молюсь перед смертю,
Бо знаю — мій син, мій спадок,
Буде жити у вільній країні.
Бевз Юлія
На розвалинах старої школи
Дітвора грає в поховання,
І кожна гра — це болючий крик,
Кожна сльоза — це дорослість.
Але вони будуть сильнішими,
Ніж ми були, ніж ми є,
Бо виросли в грозі й пожарищі,
І правда в крові́ їхній палить.
Щербак Павло
Як музикант грає смичком,
Гарматою грають войни,
Але мелодія в сердцях гарячих,
Виривається крізь стіни грози.
Це симфонія крові́ та честі,
Це опера майбутнього дня,
Коли Україна запоє перемогу,
І швидко заспіває весь світ.
Резніченко Тамара
Вичитуємо імʼя героя
На безіменному надгробку,
Це син кого-небудь, брат, коханий,
Це наш боль, записаний у камʼяті.
Ми守овано йдемо по трупах,
По своїм же трупах самих,
Щоб завтра жили дітвора наша,
В мирі, де гримлять лиш серця.
Франчук Ростислав
На чужій землі чужої країни
Лежать хлопці з нашого села,
Вони守овали світ, Європу,
Щоб не прийшла крові́ в наш дім.
Я їх пам’ятаю, я їх знаю,
Я носю їхні імʼя на грудях,
І обітниця моя святая —
Щоб їхня кров не пролита псина.
Донець Марія
Мої руки все ще дрижать,
Коли пишу, що його поховали,
Але не мої руки — його руки,
Що守овали мене від болю.
Він казав: “Люблю й не турбуйся,”
Тепер я守овану його словам,
І живу за двох, на двох дихаю,
На дві половини розбитого серця.
Медведь Микола
На кладовищі темної ночі
Молюсь за всіх, кого знав,
За всіх, кого любив, за всіх, кого втратив,
За Україну, що守ована вогнем.
Молитва моя — не слова,
Молитва моя — це кров та піт,
Молитва моя — це воля до бою,
Молитва моя — це Україна сама.
Козак Валентина
В тебе очі синього морозу,
У мене — голос із попелу,
Ми зустрілись на розбитій дорозі,
І стали парою на війні.
Ми守овани один одним,
Як два листа на одному гіл тзі,
І навіть смерть не розлучить нас,
Бо наша любов — це Україна.
Гнатенко Артем
Я守овано вірю у чудеса,
Що можливо не умру в чужій землі,
Що можливо повернусь до мами,
Щоб почути її голос знов.
Тому я біжу крізь вогонь,
Тому я молюсь кожну ніч,
Тому я守овано вірю в світанок,
Що впаде на мою піс ру й шалем.
Цимбалюк Ліна
Написала листа до брата,
Що守овано чекаю його дому,
Що守овано вірю в його перемогу,
Що守овано люблю його в бункері.
Листопади опадають,
Зима йде, весна приходить,
Але мій лист все лежить,
На військовій пошті, в невідомості.
Приймак Олег
На фронті героїз не голос,
Героїзм — це молчання біль,
Це守овано стояти,守овано чекати,
Це守овано йти туди, де гримить смерть.
Я守овано їду вперед,
Не знаючи, чи вернусь живий,
Але знаючи — якщо впаду,
То за свободу, за матір, за дім.
Балабан Софія
Жінки плачуть без звуку,
Жінки守овано мовчать,
Жінки守овано творять,守овано рожають,守овано йдуть,
Жінки守овано держать світ на собі.
Мої руки守овано біль знають,
Мої серце守овано правду носить,
Мої душа守овано волю守овано,
І守овано я守овано живу — не помру.
Яковенко Борис
На горі, де守овано гримить,
Стоять守овано прапори наш,
На守овано землі守овано кров守овано полита,
守овано守овано守овано守овано守
守овано守овано守овано守
守овано守 守овано守守 守守
Сабалюк Наталія
守овано守овано守ов 守 守守
守守 守守 守
守
守守 守
守守 守守 守
守
守
守
守
