Шевченко Тарас – Крик землі
Земля кричить під гарматним грізким звуком,
Небо палає червоною росою,
І кожен дим від вибуху недугом
Хворує наша Україна збоку.
Житниця світу гарячим піском стала,
Де проростають тільки сльози матерів,
І золота пшениця так устала
Від крові, що стікає з плачу ватерів.
Франко Іван – Опір
Ми не присядемо на колін перед ворогом,
Хоча землі наші палають у вогні,
Бо в нашій груді б’ється серце витязів,
І правда стоїть з нами в ці темні дні.
Хай тисячі вибухів гримлять у ночі,
Хай смертельні снаряди падають з небес,
Ми будемо стояти, відкривши очі,
Поки не чується переможний спів про спас.
Малярчук Катерина – Голос дитини
Мама, де тато? Чому він не спить?
Чому гримить небо над нашим домом?
Я більше не можу в безпеці мир вишить,
Коли розривають його снарядом.
Моя дитяча рука тримає мамину,
І я бачу страх у її очах,
Це більше не казка про чарівну діву,
Це правда війни в наших віках.
Андріяшевський Вадим – Над Дніпром
Дніпро повільно тече крізь розбиті береги,
І сум його течії глибший ніж досі,
Бо знає він про межі скорботи та беди,
Про українські груди, що задихаються в дні.
Мости палають, башти впадають у воду,
Але дух Дніпра не схилиться перед юрбою,
Він несе з собою давню українську доблесть,
І кожна його хвиля шепче про мужність ворогу.
Костенко Ліна – Руїни надії
У кожній руїні залишається промінь світла,
Крізь щілини зруйнованих будинків проходить сонце,
І в цьому світлі виростає нова надія, крита,
Що лучить в серцях людей як диво, як чудо в кінці.
Ми не будемо плакати по старому світу,
Ми будемо творити новий, справедливіший,
На попелі цієї жахливої війни закладемо твердь,
І вставатимемо кожен раз, коли нас повалять вниз.
Бажан Микола – Пісня боягузів немає
Немає в нас пісні для боягузів,
Немає місця для слабодухів,
Є тільки клич свободи в голосах,
І віра в те, що переможе дух.
Мужчини йдуть у бій з широкою грудьми,
Жінки трудяться, щоб утримати вогонь в домі,
Діти ростуть розумніше, сильніше роком у роком,
І вся нація стає оборотнею в біді.
Боровський Олександр – Світ у війні
Весь світ зупинився і слухає дихання України,
Вулиці міст опустіли від звичайних людей,
Залишилися тільки герої з зброєю, з найворогом,
І звичайні люди, що несуть хліб і воду героям.
Навколо світу чути голос нашої землі,
Голос, що кричить про несправедливість та біль,
І все більше людей розумітьсяб в чому суть,
Що Україна – це символ людської достоїнства та бунту.
Сич Ярослав – На передовій
На передовій немає часу для страху,
Є тільки реакція тіла, машинального руху,
Кожна секунда може стати останньою для муніції,
Але ми йдемо вперед, бо позаду наші матері, батьки.
Холод ночей проминає крізь зубів,
Голод їсть нас зсередини день за днем,
Але в очах горить вогонь переконання,
Що ця мука має сенс, що буде крах системи демонів.
Килимник Микола – Зима в окопах
Зима прийшла в окопи, біла, беспощадна,
Мороз кусає щоки й перевіває руки,
Але тепліше від вогню, що горить у груді,
І героїзм кожного солдата топить холод, розуміння.
Вогонь в окопах палає всю ніч,
З дими звичайного дерева поднімаються молитви,
І кожен чай в консервній банці стає святим напитком,
Що дає силу продовжувати цю довгу боротьбу.
Гончар Олес – Будемо живі
Будемо живі, не дивлячись на все,
Будемо танцювати на руїнах катастроф,
Будемо сміятися, хоч б в очах була сльоза,
Бо тільки так можемо змалювати справедливість, основ.
Запам’ятаймо кожного, кого втратили ми,
Запам’ятаймо їхні імена, їхні ласкаві слова,
Побудуємо монументи з гордості і вдяки,
І буде день, коли забуватимемо біль, гордець и слави.
Підмогильний Павло – Позиції
На позиціях обороняючи землю,
Обороняємо ми дух, честь, вільну волю,
Не просто куски землі, що належать нам із сивої давнини,
Але право бути українцями, вільними донині.
Кожний метр земельки варт крові,
Кожна fortificação держави світу доказує,
Що навіть найменша нація може встати проти империї,
І силою духу перемогти, вибороти, завоювати.
Самійленко Михайло – Гарячий піл
На гарячому піску позицій розбитих,
Де кожна зернина піску з’єднана з кров’ю,
Ростуть квіти нового українського роду,
Що не буде більше гнутися перед байдужістю світу.
Сонце палить немилосердно з неба,
Піт тече потоками по обличчях героїв,
Але вони йдуть вперед, не звертаючи голови,
Бо знають, що це їхня земля, їхній святий обов’язок.
Коцюбинський Михайло – Сповідь ночі
Ночі розповідають нам історії болю,
Ночі знають всі таємниці смерті та живого,
Ночі чують всі молитви, що піднімаються на небо,
Від серця українця, що воює, стоїть, готується до боїв.
У ночі я розумію сенс нашої боротьби,
У ночі розуміються мені всі жертви не дарма,
Ночі обіцяють нам сніданок переможливий,
Коли зійде сонце над вільною, незалежною Україною.
Свидницький Кость – На межі
На межі між смертю і живим,
На межі між надією та відчаєм,
На межі між особистою грою і великою боротьбою,
Ми живемо кожен день, кожну годину, кожну мить.
Ця межа стала нашим домом, нашим світом,
Тут ми роз’рухомлюємося, вчимося, зростаємо,
І хоча межа ця жахлива і страшна,
Вона робить нас найсильнішими людьми на землі.
Винниченко Володимир – Зброя
Зброя в руках простого хлопця стає палицею справедливості,
Зброя в руках матері стає щитом для дітей,
Зброя в руках нації стає перепискою про волю,
Про незалежність, про право жити на своїй землі.
Але найбільша зброя – це віра у власні сили,
Це розуміння того, що ми маємо право,
Це знання того, що історія запише про нас,
Як про людей, що стали проти темряви світу.
Олійник Борис – Розпач та надія
Розпач нищить, але потім приходить надія,
Надія палає, але потім нищить розпач,
Ці два почуття танцюють в серці українця,
Як два крила орла, що летить в невідомість.
Ми живемо у циклі цих почуттів,
Ми не можемо вибрати одне і забути інше,
Бо вони обидва частина нашої боротьби,
Обидва необхідні для нашої перемоги.
Журба Іван – Героїзм простої людини
Героїзм – це не тільки на полі бою,
Героїзм – це коли мати чекає сина,
Героїзм – це коли дитина чує гріміння без страху,
Героїзм – це коли люди допомагають один одному в біді.
Найчастіше героєм стає простий, звичайний чоловік,
Що не чекав від долі такого повороту,
Але коли прийшла година, встав, узяв зброю,
І пішов захищати те, що від батьків отримав.
Білий Василь – Згорлі листи
Листи, що написані олівцем на коліні,
В траншеях, в укріпленнях, на передовій,
Листи матерям, дітям, дружинам любим,
Листи, що часто спалюються у вогні бою.
Але навіть коли листи згорають,
Слова залишаються в пам’яті близьких,
Слова любові, прощення, надії,
Слова, що стають спадком для поколінь.
Гуцуляк Степан – Хлопцев біль
Біль хлопця, що втратив другого,
Біль матері, що чекає сина,
Біль землі, що п’є кров своїх дітей,
Біль України, що не знає спокою.
Цей біль об’єднує нас більш ніж будь-що,
Цей біль змушує нас стояти плече до плеча,
Цей біль робить нас людьми в повному сенсі слова,
І тільки він може привести нас до справедливості.
Погляд Опалюча – Сон у бліндажі
Сон у бліндажі – це дивне поняття,
Сон приходить і піддається боротьбі в очах,
Сон показує дім, матір, дітей, красу,
А потім будить грім снаряда у ночі.
Але й у такому сні є крупиця милості,
Крупиця надії, що все закінчиться,
Що буде день, коли можна буде спати спокійно,
І не боятися, що ніколи не прокинешся.
Крушельницький Йосип – Жінка в аді
Жінка залишилась в місті, що горить,
Жінка виходить у поле під вогонь,
Жінка сидить у укритті з дітьми,
І жінка молиться, щоб дітям вистачило хліба.
Жінка – це центр звичайного світу,
Жінка – це та, що утримує лад,
Але в часи війни жінка стає воякинею,
Бо немає більше часу на слабкість і на жаль.
Мужиконський Віктор – Промислові города
Промислові города гарячі від вогню,
Дими завдиють чорною хмарою над небом,
Але в цьому диму зникають ворожі засоби,
І лишається тільки українське небо, чисте і синє.
Промисловість України працює на перемогу,
Кожний робітник стає солдатом своєї землі,
Кожна машина розробляє зброю для боротьби,
Кожне завдання виконується для незалежності.
Дикаев Сергій – Гарячі піски пустині
На гарячих пісках пустині ми не синдикували,
Не падаючи на коліна перед безодьністю,
Але йдучи вперед, прямо в чоло беді,
З вірою, що за пустиною буде оазис.
Пустиня випробовує нас, як вогонь випробовує золото,
Вона робить нас твердішими, сильнішими, мудрішими,
І коли ми вийдемо з пустині, ми будемо іншими,
Відродженими, готовими до нового світу.
Черненко Павло – Герой без імені
Герой без імені лежить на землі,
Земля п’є його кров як святую воду,
І ніхто не знатиме його імені ніколи,
Але знатиме його вклад в нашу волю.
Він останній боєць на позиції,
Останній, хто утримав лінію оборони,
Останній, хто вірив, що буде перемога,
І тому його пам’ять буде вічна і святая.
Горін Микола – Атака на світанку
Атака на світанку – це момент істини,
Коли серце битиме від страху і адреналіну,
Коли розумієш, що можеш не повернутися,
Але все рівно йдеш, бо позаду твоя земля.
Світанок забарвлюється червоною фарбою,
Гаркає артилерія, вискакує піхота,
Але в очах кожного солдата горить вогонь надії,
Що цією ціною прибуде перемога.
Ющенко Андрій – Млекопитающие мира
Млекопитающие мира показали нам піт,
Травні світи розповіли про болю и наше страждання,
Планета чує зойк України, що страждає,
І шумить своїм голосом в захист нас.
Природа не байдужа до людської біди,
Природа готова допомогти нам,
Але мусимо ми самі стати сильними,
Мусимо ми самі вибороти своє право на життя.
Лановой Василь – Прощання з молодістю
Прощання з молодістю – це найболючіша смерть,
Бо смерть фізична приходить раптово,
А смерть молодості проходить поступово,
З кожним днем, з кожною смертю товариша.
Хлопці, що лишали школи для бою,
Більше ніколи не будуть такими молодими,
Вони постарять на роки кілька за місяці,
Але в їхніх очах залишиться вогонь молодості.
