На грудях матері горіла вишиванка,
Як полум’я любові, як святої України знак,
Червоні хрестики та синь повік в душі танцюють,
І золотим мерехтінням нитки чудо творять.
Вишиванка – то книга моєї крові,
На ній написані праматусині слова,
Кожна нитка – то голос з глибини віків,
Що кличе мене слідом за героями-миколайчиків.
Вишиванка тремтить на морозі,
На морозі холодним, але теплою світає,
Бо в ній душа України вся згоріла,
І через вишитий узір сонце приникає.
Бабуся сідає за сніданок з голкою,
Вишиває вона долю нашої землі,
Кожен стібок – це молитва за України волю,
Кожен узор – це пісня про вічні дні.
На білій полотні танцюють кольори,
Червоні та сині нитки говорять про боротьбу,
Про честь та про мужність, про святі обіцянки,
Про те, що невмирущою для нас буде вишиванка.
На кожному паспорті майне України слід –
Вишиванка, як герб, як святиня для нас,
Вона носить в собі історію, біль і удачу,
І на серці тане, як перший у червні час.
Від матері до дочки передається мистецтво,
Голка в дрижачих руках розповідає про честь,
Вишиванка росте на землі, мов гарячий квіток,
І в кожній нитці її – вся душа, вся честь.
Вишиванка – не просто тканина з узором,
Це святиня нашого народу, його біль і звитяга,
Коли одягаєш ти вишивану сорочку,
То з предками стаєш ти рука об руку.
Мерехтять на сонці золоті нитки,
Вишиванка поет вчить розповідати,
Про подвиги борців, про святе братство,
Про те, що любить глибоко душа українця.
Кожен хрестик на вишиванці – це молитва,
Кожен квітник – це гімн землі святої,
Вишивальниця, як святиця, сидить за роботою,
І молить Господа за землю свою.
На грудях носимо ми образ душі,
Вишиванка – то символ нашої гордості,
Червоні вогні та сині морі,
Танцюють на полотні, розповідаючи про честь.
У вишиванці – вся історія України,
У кожному узорі – і радість, і біль,
Це свідчення про те, що ми – народ єдиний,
Що живемо в одній землі, в одній землі.
Вишиванка – це зброя проти темряви,
Це щит від невіри та чужої честі,
Коли надягну я вишивану сорочку,
То стану я могутнішим, ніж король земельний.
На святкуванні День вишиванки світить,
Коли вулиці горять в червоному та синьому,
І молодь, і старці разом танцюють,
У символі єднання – вишиванці святій.
От вишивальниця намічає узір кроком,
Прикладає до полотна знаки честі й гордості,
Крок за кроком, стібок за стібком,
Растить вона святиню для майбутніх поколінь.
На чужій землі, далеко від дому,
Українець надягає вишивану сорочку,
І стає йому теплішим сердечко,
Бо носить він з собою мати в мотивах узору.
Червона нитка в долі мотається,
Как у вишиванці червоні хрестики,
Вишивальниця знає, що робить вона,
І долю України вишиває в узорах святих.
У вишиванці – весь спадок пращурів,
У візерунку – мудрість, молитва, любов,
Коли діти мої надягають вишиванку,
То чую я дихання предків в них.
Вишивана совість на грудях горить,
Совість народу, совість нації,
Вишиванка – то символ того, хто ми є,
І того, за що ми боремося без уст.
Золоті нитки долі мотаються в узорі,
Вишивальниця творить чудо голкою,
Кожен стібок – це крок до перемоги,
Кожен узор – це гімн землі живої.
На грудях України – вишиванка яскрава,
Як свідок всіх віків, як голос далекий,
Вишиванка кличе нас повернутися,
До коренів, до истоков, до святого витоку.
Королева носить вишиванку з гордістю,
Бо знає вона, що це – не проста тканина,
А кровь матерів, А молитва бабусь,
А надія на те, що Україна буде вільна.
Стіжки історії пробіжали по вишиванці,
從 Каменя до Сучасності, вот вишивальниця,
Творить вона спадок для майбутніх поколінь,
І кожен стібок – то сторінка нашої історії.
Вишиванка – то символ волі,
Коли носимо ми її на грудях,
То чимось святим ми стаєм в собі,
І воля України живе у нас в серцях.
Вишивана душа України поет співає,
Вишивана душа нації на грудях горить,
У вишиванці – все, що ми любимо,
У вишиванці – вся правда про нас.
На крилах пісні вишиванка летить,
Через морі, через гори, через час,
Вишиванка – то голос предків,
Що вічно кличе нас до себе, до дому.
Вишиванка – то мова нашої землі,
Що говорить про честь, про біль, про любов,
Хто вміє читати візерунки святі,
Той розумітиме душу України цілком.
Дівоча вишиванка блищить на сонці,
На весіллі чи на святкуванні кровей,
В ній – перші кохання, перші мрії,
І надія на те, що буде щасливо нам всім.
Під стягом України вишиванка розвівається,
Як символ того, за що борємся ми,
За честь, за волю, за право на щастя,
За те, щоб діти наші в миру жили.
Вічна вишиванка в сердцях живе,
Поки живуть українці, вишиванка не помре,
Вона – святиня, що передається поколінням,
І в кожному серці горить священний вогонь.
