Мамині руки — золото й тепло,
Що гріють серце холодним зимам,
Вони дають мені силу й чудо,
Коли я маленький, залізаю їм.
Вони працюють, не зная спину,
Вишивають світ у кожну мить,
Мамині руки — святиня й Божа ласка,
Яких вже більше не зміцніти мені обійти.
Як часто я поспішаю,
Не чую твої слова слів,
Твої очі на мене дивляться,
А я не помічаю сліз.
Мамо, прости за мою глухоту,
За дні, коли я не був вдома,
За те, що твоя любов розпорошується,
Як дим у вечері біля вікна.
На портреті вона молода,
З очима, сповненими надії,
Але років минуло багато,
І вморозь відбила її риси.
Я дивлюсь і не впізнаю,
Хто забрав усміх з її уст?
Хто викрав юність і весну,
Та залишив вітер і грусть?
Ще теплий хліб з руки матері,
Запах праці й життя в ньому,
Це не просто їжа, не крихти,
Це любов, піч, дім і дитинство.
Коли я кусаю цей хліб,
На язику солодкий присмак,
Це сльози матері, її молитви,
Її серце в кожній крихті мікако.
Її спина гнеться над роботою,
Років важких вага їх гнеться,
Я бачу синці від натруди,
Від ночей без сну й цілей.
Їй болить все, але вона посміхається,
Коли я прихожу додому з новинами,
Їй слізно від радості, хоча вона мучиться,
Та скриває біль мій матері святої.
Її голос чую я в снах,
Коли далеко від дому я,
Він лагідний, мов осінній дощик,
Він гріє душу мне в ночі.
Голос матері — це молитва,
Це благання про мою безпеку,
Це частина мене, невід’ємна,
Що супроводить мене скрізь.
Як плела мати мою косу,
Її пальці рухались легко,
Розповідала казки про чудо,
І я забувала про біль і голод.
Тепер я плету їй косу,
Але пальці в неї дрижать від років,
І я бачу, як сліза котиться,
Тому що змінилися ролі.
Матірні очі знають все,
Вони бачать таємниці моєї душі,
Вони видять мої помилки й гріхи,
Та люблять мене такого, який я є.
В цих очах — ціла історія,
Радості й жалі, біль й сміх,
Вони слізні від часу й турбот,
Та залишаються чисті й яскраві.
Коли матір молиться за мною,
На колінах біля ліжка,
Я чую щось божественне й святе,
Що пробуває через стіни.
Вона говорить з Богом про мене,
Як мати переживає за дитину,
І я розумію тоді, що насправді є,
Що матір — це найвища молитва.
Мама дала мне останній подарунок,
Своїх рук мозоль від робіт,
Свою молодість, мріяти й можливість,
Свою любов без меж та вимог.
Я розуміюю тільки зараз,
Коли вже пізно щось подарувати їй,
Що це був найбільший скарб,
Що дарувала матір мне.
Я чую в снах мамину пісню,
Яку вона співала біля колиски,
Звук голосу збочився від часу,
Але мелодія живе у серці.
Ця пісня — лікування всіх бід,
Вона дає силу переживати,
І кожного разу, коли я грустю,
Чую голос матері — спасіння.
Я стою біля хреста матері,
І розумію, що все минуло,
Її обійми, її голос, її тепло,
Все це залишилось в минулому.
Як хочеться сказати їй щось,
Як хочеться просити прощення,
Але пізно вже, вона не чує,
І я плачу біля холодного каменя.
Мамині вуста вимовляють чарівне слово,
Яке звучить як “дитинко моя”,
В цьому слові — вся доброта світу,
Вся любов, що існує в космосі.
Ці вуста целували мої сльози,
Коли я був маленьким і боявся,
Ці вуста молилися за мою душу,
Ці вуста — святиня і храм.
В мамину сумку вміщається все,
І обід для мене, і гроші на хліб,
Ліки від хвороб, тканина на пош,
І любов, що ніколи не скінчиться.
Я дивлюсь в цю сумку з подивом,
Як там може вміститися столько,
І розумію, що це — матір,
Яка готова на все для дитини.
Матірна втома — це не просто сон,
Це відпалювання років праці й дум,
Це крок, що не піднімається з землі,
Це серце, що бреніцца на останку.
Я вже великий, але все ще дитина,
Коли бачу матіреву втому,
І я хочу взяти цю втому на себе,
Хоча б навіть на частинку.
Матір знає все без слів,
Вона читає сердце мого,
Вона знає, коли я брешу,
І коли справді мене болить.
Її мудрість — не в книжках написана,
А в серці, якому довірила Бог,
Вона вчить мене бути людиною,
Вона дає мне урок смирення й любові.
Коли ми сидимо за столом,
Матір розповідає про минуле,
Про дні, коли я був усього в ліжку,
І вона охороняла мене від ночей.
Кожна вечеря — це святкування,
Кожна ложка — це молитва,
І я розумію, що справжня багатість,
Це присутність матері біля столу.
Коли матір посміхається від радості,
Весь світ засяває новим світлом,
Її радість — більше цінна за золото,
Більш дорога за всі скарби землі.
Я бачу цю радість в її очах,
Коли розповідаю про мої досягнення,
І я розумію, що я живу не для себе,
А для того, щоб радість була в матері.
Матірна сльоза падає на землю,
І проростає цілий сад стражданнь,
У кожній краплі — історія болю,
Історія любові, що приносить страждання.
Я бачу цю сльозу й розуміюю,
Що матір плаче не за себе,
Вона плаче за мене, за моїм доле,
За те, щоб у мене було щастя.
На вітрі чую матірні пісні,
Ті, що вона співала давно,
Вони розповідають про минуле,
Про надії, що не здійснилися.
Але в цих піснях є сила,
Що дає мне виживати,
Мамині пісні — це спадщина,
Яку я передам своїм дітям.
Матір і дитина — два серця в одному,
Вони б’ються в унісон з самого початку,
І коли я виросту й уйду далеко,
Я все ще чую це биття.
Матір дала мне частину своєї души,
Тому я ніколи не буду самотнім,
Тому я можу розповісти світові,
Що любов матері — вічна.
Матірні руки дрижать від років,
Але вони все ще гріють,
Вони вже не можуть підняти гирю,
Але вони можуть обійняти мене міцно.
Я тримаю ці руки в своїх,
Як святиню, як найбільший дар,
І я відчуваю в цих руках,
Силу любові, що не знає межі.
Матір учить мене лагідності,
Її кожен вчинок — урок смирення,
Вона не кричить, не б’ється,
Вона тихо вносить в душу світло.
Ця лагідність — найбільш могутня сила,
Вона перемагає гнів і ненависть,
І я розумію, що матір —
Це втілення доброти й прощення.
Матірне серце — це величезна вселена,
Де живе любов, не обмежена роками,
Де знаходиться місце для всіх біль,
Де ніколи не буває холодно.
В цьому серці я був завжди,
Ще до мого народження,
І я буду там завжди,
Навіть коли матері вже не буде.
Матір у старості стає крихка,
Як папір, що жовтіє від часу,
Але дух в ній залишається вогнем,
Що не гаснеш від років.
Я бачу, як вона боїться,
Що буду занадто зайнята для неї,
І це розбиває моє серце,
Тому що матір — це вся моя країна.
Матір вирушила в останню подорож,
І я розумію, що час невернещий,
Як хочеться сказати їй тисячу речей,
Як хочеться просити залишитися.
Але я знаю, що матір завжди при мені,
У кожному доброму слові, що я кажу,
У кожному акті милосердя й прощення,
Матір — це вічність у моєму серці.
Коли приходить весна, я думаю про матір,
Про те, як вона сіяла насіння надії,
Про те, як вона дбала про мої паростки,
І як вона радувалась моєму розквітанню.
Матір — це весна моєї душі,
Яка завжди повертається, як сезони,
І я знаю, що де б я не був,
Матір — це дім, до якого я повертаюсь.
Матір вірна мне до останнього дня,
Навіть коли я не заслуговую цієї вірності,
Навіть коли я роблю помилки й гріхи,
Матір стоїть в моєму куту.
Ця вірність — божественна якість,
Що вивищує людину вище за ангелів,
І я клянусь, що буду вірний матері,
Як вона вірна мне весь час.
Матір молиться на колінах,
І я чую, як голос її тремтить,
Вона просить Господа за мою долю,
За те, щоб я був щасливий.
Эта молитва сильнее любых слов,
Она проходит сквозь стены неба,
И я знаю, что благодаря этой молитве,
Я защищен от всех зол мира.
